ЄВРЕЇ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ
Історія євреїв Буковини налічує понад 500 років. З кінця XIX століття і до початку Першої світової війни незалежні єврейські громади існували в Чернівцях, Сторожинці, Вижниці, Сучаві, Сіреті та інших населених пунктах. У 1774 році, коли Буковина перейшла до Австрійської імперії, у Країні Буків було близько 560 єврейських сімей. У місті Чернівці, столиці Буковини, було понад 112 єврейських сімей. Ці дані передав до Відня генерал-губернатор Габріель Антон фон Сплені (Gabriel Anton von Splény). Він також згадував, що місто Чернівці будувалося хаотично, але найкращі будинки були заселені євреями.
Нині у Чернівцях є багато назв вулиць та будівель, що мають єврейське історичне минуле: спеціальне професійне училище «Сафа-арт» на вулиці Елієзера Штайнбарга, хасидський будинок Ізраїля Фрідмана, єврейський цвинтар, колишня Велика синагога.
Єврейська релігійна громада міста Чернівці була створена у 1786 році відповідно до Указу австрійського імператора. Вона об’єднала людей, які поділяли іудаїзм. Єврейська релігійна громада у Чернівцях мала свої заклади, серед яких школа, лікарня, громадські синагоги, лазня, кладовище. Спочатку рада єврейської релігійної громади у Чернівцях працювала в орендованих приміщеннях. Зі спорудженням єврейсько-німецької школи у Чернівцях (1860) тут розмістився офіс єврейської релігійної громади у Чернівцях з кімнатою засідань, а також кімнатою єврейського реєстру, де реєструвалися документи цивільного стану.
У різні часи в історії Чернівців євреї становили 60-65% населення столиці Буковини. Понад 300 історичних будівель у Чернівцях було зведено єврейською громадою або за рахунок єврейських фондів. У Чернівецькій області проживає від 1500 до 2000 етнічних євреїв з точки зору концепції, що єврей належить до цієї нації, якщо він народився від матері-єврейки. Відповідно до концепції, застосованої державою Ізраїль, у Чернівцях проживає близько 5000 євреїв, коріння яких сягають третього покоління, повідомляє голова Правлыння єврейської громади в Чернівецькій області Леонід Мільман. Євреї північної Буковини зі святістю дотримуються своїх звичаїв та традицій, визначених святами, освяченими єврейською релігією, релігійними чи світськими вшануваннями важливих подій чи особистостей єврейської історії а також іншими святковими днями у житті єврейського народу.
Садгора – батьківщина пісні “Хава Нагіла”
У 1915 році композитор Авраам Зеві Ідельсон у Єрусалимі почув і записав від хасидів, які прибули з Садгори (сьогодні район Чернівців), дуже красиву пісню, яка відразу підкорила його.
У 1918 році закінчилася Перша світова війна, турки залишили Палестину британцям. З цієї нагоди в Єрусалимі готувався безпрецедентний концерт. Для фінального твору композитор Авраам Зеві Ідельсон використав пісню “Хава Нагіла”, яка з’явилася, за легендою, у Садгорі.
Авраам Зеві Ідельсон написав цю пісню на радощах в честь перемоги Британської імперії в Палестині проти Османської імперії у 1918 році. Цим також святкували Декларацію Бальфура, в якій лорд Бальфур, голова британського уряду, визнав право євреїв на еміграцію до Палестини.
Швидше за все, пісня “Хава Нагіла” вперше з’явилася серед євреїв з Буковини, які емігрували до Палестини після опублікування цієї Декларації. Тоді пісня стала відомою у всіх громадах Ізраїлю, а в 50-х роках минулого століття вона стала справжнім “хітом”, відомим у всьому світі.
Композитор додав до цієї пісні з буковинським корінням слова: “Радіймо/ Радіймо/ Радіймо і тріумфуймо// Співаймо/ Співаймо/ Співаймо і тріумфуймо// Пробудіться, пробудіться, браття!/ Пробудіться браття з радісним серцем// Пробудіться, браття, пробудіться, браття!/ З радісним серцем!”.
У центрі Садгори встановлено пам’ятник, де, як вважається, цю буковинську пісню заспівали вперше. Пам’ятник, присвячений пісні “Хава Нагіла”, відомій пісні з єврейського фольклору, був відкритий у жовтні 2020 року в мікрорайоні Садгора – колишньому важливому релігійному центрі хасидів на Буковині. Відома пісня натхненна народними мелодіями з Буковини, що мають міжетнічний характер. “Хава Нагіла” співають особливо на єврейські свята. Пісню також співають на традиційних весіллях.
Ісраель Фрідман з Садгори – засновник відомої династії хасидів
У 1842 р. у містечко Садгора прибув засновник нової конфесійної течії – хасидизму. Мова йде про Ісраеля Фрідмана. За словами історика Миколи Кушніра, директора Музею історії євреїв Буковини, Садгора з тих пір стала важливим центром єврейських паломників з усього світу. Завдяки Ісраелю Фрідману в Садгорі з’явилася прекрасна синагога, школа та інші культурні та економічні центри єврейської громади. “Йому вдалося створити справжню династію хасидів, особливу історичну пам’ять, безпрецедентний конфесійний досвід та архітектурну перлину – велику синагогу в Садгорі. Будівля була зведена в середині XIX століття”, – сказав Кушнір. Тисячі євреїв-хасидів щороку приходять до Садгори.
Садгора вперше задокументована в 1770 році. Вона мала істотну єврейську громаду і відігравала важливу роль в історії єврейського хасидизму. Рабинська династія Садгори була важливою династією хасидів. Шість синів Ісраеля Фрідмана створили династії хасидів у різних куточках світу.
Аврохом Маттісйоху Фрідман народився на восьмий день Хануки, за словами представників єврейської громади, у 1847 році в місті Садгора, поблизу Чернівців, сьогодні в Україні. Його батьком був Менахем Нохум Фрідман (1823-1869), відомий рабин хасидської династії Ружин, син відомого рабина-засновника цієї династії та один із батьків хасидського культу Ісраеля Фрідмана.
Аврохом переїхав у середині 19 століття до Штефенешть, нинішнього повіту Ботошань, Румунія, де була потужна єврейська громада. Єврейські паломники, а також члени єврейської громади з повітіуБотошань кажуть, що Аврохом Маттісіоху Фрідман заснував один з найважливіших рабинських судів хасидів у Східній Європі. Завдяки своїй мудрості він став відомим у всій Румунії та Східній Європі, до нього зверталися люди всіх релігій, які приходили до нього додому та обговорювали різні теми, просячи його порад. Рабин також був відомий своїми чудесами.
Всередині єврейської громади є багато історій про чудеса Аврохома. Наприклад, з дитинства він вважався ясновидцем, його забирав м’ясник із собою в місто, щоб перевірити, чи худоба здорова та чиста. Він міг відрізнити їх одним лише поглядом і ніколи не помилявся. Потім, за словами членів громади, йому вдалося загасити пожежу в 1925 році. Люди різної віри просили його допомоги.
Він підвівся зі стільця і одним поглядом змінив напрямок вітру, що допомогло втихомирити розбурханий вогонь. Єврейські легенди свідчать, що рабин із Штефенешть, родом із Чернівців, допомагав людям незалежно від віросповідання. Він вилікував, наприклад, сина боярина, який прийшов попросити його допомоги. Землевласник не знав як впоратися з хворобою, яка вразила його дитину і рабин зліпив для нього маленького глиняного чоловіка на ім’я “мідбрі”, і дитина негайно вилікувалась. Боярин подарував рабину карету в якості подяки. Коли Аврохом Маттісйоху Фрідман відвідав євреїв Бухареста, усі вони закрили корчми, таким чином віддаючи честь і повагу та приходили просити його поради. Представники єврейської громади кажуть, що одна лиш його присутність випромінювала мир та гарний настрій.
Клезмерська музика – унікальний елемент нематеріальної культури євреїв Буковини
Оркестр “Фельдман-бенд” був створений під егідою Єврейського товариства Чернівців. Враховуючи те, що північна Буковина – це синтез націй, толерантна територія, музика, яку цей оркестр збирався представити публіці, була конкретно буковинською. “Feldman Band” – колективна зірка Чернівців, яка створює музику народів Буковини. Лев Фельдман, диригент та координатор інструментальної групи, стверджує, що відродити клезмерську музику на Буковині було доволі важко: “Більшість аранжувань я зробив самотужки. Складність у тому, що у нас у Чернівцях немає такої музичної бібліотеки. Я звернувся до Всесвітньої бібліотеки, де є зібрання старовинних єврейських пісень. Це перше джерело, яке надихає мене, коли я створюю музику. Крім того, я слухаю світові групи, які працюють у цьому напрямку, а потім роблю власне аранжування пісень”.
Клезмерська музика є доволі старою. З івриту “клей” означає інструмент, а “змер” – пісня. Клезмерська музика означає інструмент, який співає, тобто співає як особа. Цей унікальний музичний жанр в ортодоксальному розумінні вперше з’явився у 15 столітті в Іспанії, де християни розселяли євреїв в ізольованих районах, а ті не мали права використовувати музичні інструменти, що видають високочастотні звуки.
Ще одним джерелом натхнення в роботі майстра є музична спадщина Буковини. Фельдман поєднує музику різних народів, які тривалий час жили на Буковині: євреїв, румунів, українців, поляків, вірмен тощо.
“Feldman Band” вперше вийшов на сцену Чернівців у 2000 році. Тоді це не був професійний колектив. “Я взяв єврейську пісню і обробив її для оркестру українських народних інструментів”, – каже Фельдман.
За більше ніж 20 років існування колектив оркестру неодноразово змінювався, доки не сформувалася команда справжніх професіоналів, шанувальників автентичної музики та культури. Для репетицій оркестр використовує зал Школи мистецтв, директор закладу всіляко підтримує цих музикантів. Оркестр виступав на серйозних концертах у великих столицях Європи.
“Єврейська клезмерська музика вимагає не просто групи музикантів, а й щоб ці музики були лідерами. Ми побудували оркестр, виходячи з того, що в ньому повинні бути лідери. Мають бути, перш за все, скрипка та кларнет. Ці два інструменти повинні бути провідними. Скрипка перша говорить про тугу і долю людей. Потім з’являються інші інструменти, їх спів схожий на людську розмову. Для кожного музичного інструменту ми шукаємо саме ті звукові моменти, які відображають мову або звуки, характерні для єврейського народу, звуки, які загалом відображають музичний світ єврейської культури. Такі звуки видають цимбали, труба і тромбон. Ми скрізь шукаємо такі моменти. Це дуже важливо. В цьому проявляється відмінність цієї музики від інших”, – каже Лев Фельдман.
Єврейське кладовище та його легенди
Єврейський цвинтар, який є частиною історико-культурного заповідника міста Чернівці, був заснований у 1866 р. При вході на єврейському цвинтарі поховані магнати та меценати краю. Тут поховання величні і помпезні. Далі – звичайні гробниці з написами на івриті та німецькою мовами. Біля входу на кладовище є стіна плачу. Стіна була створена з фрагментів пам’ятників та гробниць, які були зруйновані в період закриття кладовища. Сюди часто приходять євреї. Не всі можуть знайти могили своїх родичів, тому вони символічно побудували стіну.
Кладовище має свої містичні легенди та історії. Енергія тут справді специфічна. Наприклад, якщо в місті спекотно, то на кладовищі холодно. Також, згідно з легендами, рекомендується не відвідувати кладовище після заходу сонця. Люди по-різному відчувають енергію цвинтаря. Хтось тут спокійний, хтось – у незрозумілій паніці.
Директор кладовища Анжела Ніколаєва стверджує, що у Чернівцях слід сформувати культуру відвідування старих кладовищ, щоб знати минуле Буковини. В австро-угорський період майстри будували гробниці з якісних матеріалів. Звичайно, природа і час невблаганні, і зараз більшість склепів знаходяться в не найкращому стані.
Євреї мають певні похоронні звичаї. Померлим на обох очах клали в минулому черепки з горщика, що розбився в момент його смерті – як своєріднаа кара, за те що він, будучи живим у світі, багато чого бачив і жадав очима. Уламок горщика також кладуть на рот померлому, бо, поки він був живий, наговорив багато поганого. Між пальцями його рук кладуть маленькі дерев’яні виделки, щоб, якщо він захоче встати у судний день, мав на чому обпертися.
Ніхто з євреїв не дивиться з вікна в кімнату померлого, не переходить через поріг, вважаючи, що той, хто зробить таке, почує плач мерця і потім помре.
Привозячи померлих на кладовище, євреї запитують могильника, чи є місце для померлого. Могильник повинен дати негативну відповідь, після чого вони просять його і дають гроші щоб прийняти лише цього померлого. Ця формальність ґрунтується на переконанні, що після цих перемовин більше ніхто з їхньої родини не помре. Однак, якщо могильник помилково чи злісно відповів позитивно на поставлене запитання, це вважається дуже поганим знаком.
Протягом 7 днів усі родичі покійного, незалежно від статі, ходять по дому лише в шкарпетках у знак трауру і сидять на землі, посипаній попелом. Ці традиції частково збереглися серед євреїв ппівнічної Буковини.
Євреї також вважають, що кожен померлий так сильно котиться всередині землі, поки не досягне місця обітованого, тобто Палестини, де відбудеться воскресіння всіх померлих євреїв.
Траян Попович, мер, який врятував 20 000 євреїв від депортації
Справжнім прикладом глибокої поваги до людей інших етнічних груп є діяльність румунського адвоката Траяна Поповича, призначеного 1 серпня 1941 року на чолі міста Чернівці. Під час Другої світової війни мер отримав наказ від уряду провінції Буковина представити проект організації гетто, куди мали ввести близько 49.000 євреїв міста.
Стосовно цього факту, Траян Попович пізніше напише: “Через кілька днів після мого призначення на посаду мера я мав нагоду виступити перед робочою аудиторією з губернатором Ріошану щодо питань євреїв. Покійний губернатор попросив мене приступити до розмежування міського району, в якому він хотів зробити гетто. Я висловив свою чітку точку зору і показав йому жахливість цієї середньовічної ідеї, враховуючи ступінь культури чернівецького єврейства; я показав йому, що з технічної точки зору я не можу прийняти принизливого аспекту закриття частини міста в барикадах з колючого дроту та парканів. Я не міг це зробити під приводом того, що Чернівці з їх привабливістю західного міста, з міської точки зору відмовляються від такого забруднення власної естетики”.
Губернатор Александру Ріошану помер, а головою провінції Буковина був призначений генерал Корнеліу Калотеску, який не прийняв позицію мера і 10 жовтня 1941 р. видав “Накази про створення Чернівецького гетто, про конфіскацію майна та депортацію через Дністер”. Наступного дня почалося переселення євреїв до гетто та їх відсилання через Дністер. Мер Траян Попович відправляє до Бухареста численні клопотання, вимагаючи звільнення чернівецьких євреїв від депортації до Придністров’я. Внаслідок цих клопотань, тодішнє румунське керівництво погодилося звільнити багатьох євреїв міста від депортації. Вже 15 жовтня 1941 року були складені іменні списки євреїв, які мали залишитися у Чернівцях та які отримували “спеціальні посвідчення”. До списків осіб, які отримали ці посвідчення, увійшло 19.689 осіб. Таким чином, завдяки втручанню Траяна Поповича, близько 20.000 євреїв були врятовані від смерті. В дорогу до Придністров’я вирушили 28.391 чоловік.
У 1946 році, коли тоді вже колишній мер Чернівців назавжди покинув цей світ, на його похорони прийшло багато євреїв, тому що румун Траян Попович залишився для них людиною, яка показала всьому світу як потрібно поводитися з сусідом у складних життєвих ситуаціях.
2 січня 1969 року уповноважена комісія “Праведників народів світу” в “Меморіальному інституті мучеників і героїв Яд Вашем” посмертно нагородила Траяна Поповича медаллю Праведників.