ЄВРЕЇ ПІВДНЯ БУКОВИНИ
Розселення, демографічна ситуація та організація на території
Євреї компактно оселилися в Молдові та Валахії наприкінці XIV століття, тікаючи з Угорщини Людовика I Анжуйського на прізвисько “Великий” (1370-1382), оскільки вони не хотіли приймати католицизм. Однак, їхню присутність на Буковині можна документально підтвердити лише починаючи з XVII століття. Перші згуртовані єврейські громади були сформовані у Чернівцях та Сучаві в перші десятиліття після 1700 р., Кількість євреїв на Буковині різко зросла починаючи з 1775 р. після включення провінції до складу Австрійської Імперії. У цьому контексті багато євреїв емігрували сюди з сусідньої Галичини через кращі умови життя (серед іншого вони були звільнені від військової служби до 1830 року).
Єврейські громади на Буковині складалися переважно з євреїв зі Східної Європи (ашкеназі), однак в провінції, хоч і в меншій кількості, були і сефардські євреї (із Західної Європи).
Буковинські населені пункти, які в 1776 році мали найбільші єврейські спільноти були: Чернівці (495 жителів), Сучава (218) Сірет (73), Вижниця (208), Садагура (186), Кимпулунг (46),Слобода-Банилів (67), Коритне (59), Заставна (33), Верхні Станівці (30), Іспас (24), Рогозна (22), Вашківці (15).
У 1910 р. (рік останнього австрійського імперського перепису) на Буковині проживали 102.919 євреїв, які становили 12,9% від усього населення. За даними перепису 1930 року, на Буковині жили 91.089 євреїв (10,8% від усього населення).
Після депортацій у Придністров’я 1941 року, кількість буковинських євреїв різко скоротилася. Згодом євреї з південної Буковини масово емігрували до Ізраїлю під час режиму Дежа, а євреї з північної частини провінції – в останні роки радянського режиму.
У рік першого і досі єдиного перепису в незалежній Україні (2001) у Чернівецькій області проживали лише 1443 євреїв, з них 1308 у місті Чернівці.
За даними перепису населення 2011 року, у Румунії було зареєстровано 3271 євреї, з них 70 у Сучавському повіті (27 у Сучаві, 12 у Фелтічень, 17 у Радівцях, 3 у Ватра-Дорней, 4 у Дорна-Кандрень, тощо).
Центральна організація євреїв Румунії, “Федерація Єврейських Громад Румунії”, складається з 39 громад. Чотири з них розташовані в повіті Сучава: Єврейська Громада Фалтічень (президент Роберт Штайнметц), Єврейська Громада Радівців (президент Іго Зіггі Кофлер), Єврейська Громада Сучави (президент Сорін Голда), Єврейська Громада Ватра-Дорней (контактна особа – Ана Кордубан).
Звичаї (традиції)
Євреї вважаються “людьми книги”, а їхнє виживання в історії після зникнення єврейської держави, без сумніву, пояснюється їхньою монотеїстичною релігією, яку вони зберегли незмінною донині. Тому основними традиціями євреїв носять релігійний.
На релігійне життя буковинських євреїв особливо вплинув хасидизм – релігійна течія, яка з’явилася у ХVIII столітті на території України (тоді – південний схід Речі Посполитої) та впровадилася на Буковину у наступному столітті. Характерними для течії є своєрідна радість та екстаз щодо Божого творіння. Під впливом хасидизму з’явився знаменитий “рабинський суд” у Садгорі (універсальний символ буковинського хасидизму), інші хасидські “рабинські суди”, засновані в Боянах, Чернівцях, Сторожинці, Вижниці – на півночі Буковини; в Радівцях, Сіреті та Сучаві – на півдні провінції.
У громадах буковинських євреїв у XXI столітті досі існують два типи звичаїв (традицій): релігійні та світські.
Серед релігійних традицій найважливішими є такі: Рош га-Шана (Новий рік), Йом-Кіпур (День прощення), Ханука (День Макавеїв, Свято вогнів), Пурім (Свято долі), Песах (Пасха) , Шавуот (Свято тижнів, П’ятидесятниця).
Після 1990 року єврейські громади на півдні Буковини згадують дві трагічні події в історії єврейського народу: День Голокосту (27 січня) та депортацію євреїв з південної Буковини до Придністров’я (9 жовтня).
2.1. Релігійні звичаї (традиції)
Організовані лідерами єврейських громад із Фалтічень, Радівців, Сучави та Ватра-Дорней, ці свята представляють можливість зустрітися, радіти та зміцнити громадську солідарність. Окрім місцевих євреїв, на ці зустрічі приходять лідери та важливі особистості єврейської громади Румунії а також політичні і культурні діячі Сучавського повіту.
В залежності від єврейського календаря Рош га-Шана святкується у вересні або жовтні, але ніколи не може припадати на четвер, п’ятницю чи неділю. У 2022 році Рош га-Шана святкуватиметься 25 вересня 5783 року за єврейським календарем.
Це свято також називається “День пам’яті” (пам’ять про створення світу та про Адама і Єву) триває 2 дні і відзначається двома особливими подіями: сурміння у шофар (ріг) та особлива вечеря. Сурміння у шофар має на меті “збити з пантелику сатану і тим самим завадити йому висунути звинувачення проти євреїв перед Богом до Судного дня”.
На святковій вечері подають яблука, намазані медом (щоб наступний рік був гарним і солодким), різноманітні фрукти і овочі та голову риби. Традиційними побажаннями під час вечері є “Шана това!” (Гарного року) та “Шана това у-метука!” (Гарного та солодкого року!).
Наступні десять днів після Рош га-Шана – це дні перевірки сумління, покаяння та молитви, в очікуванні Дня Прощення.
Йом Кіпур, який вважається найсвятішим днем єврейського року, – це день, проведений у молитві та строгому пості до появи перших зірок. Вважається, що тоді Бог за традицією вирішує долю кожного єврея та долю єврейського народу. У 2022 році Йом Кіпур святкуватиметься 5 жовтня 5783 року.
Ханука – це 8-денне свято, під час якого згадують переважно історичні події, що відбулися між 165-163 роками до нашої ери, ознаменовані переможною битвою сім’ї Маккавеїв проти елліністичного царства Селевкидів Сирії. Його також називають “Святом вогнів”, що нагадує про чудо вогнів, запалених протягом восьми днів (хоча олії там вистачало лише один день), при вигнанні язичників з храму в Єрусалимі, за правління царя Антіоха IV Епіфана. Початок цього свята в 2022 році – 18 грудня 5783 року.
Пурім – це свято, яке відзначає диво порятунку від смерті євреїв Перської Імперії на чолі з королем Ксерксом / Артаксерксом I (465-424 рр. до н. е.), з царської династії Ахеменідів. Згідно з книгою Естер у Старому Заповіті, Гаман, високий царський сановник, бажає смерті євреїв, яких рятує від цієї участі мудрість Естер та її дядька, Мордехая. Пізніше Гамана вбивають разом з його 10 синами. Пурім – це веселе свято з карнавалом, піснями та танцями. Спеціальне тістечко у формі трикутника, який споживають з цієї нагоди євреї Буковини, називається Хоменташ (зазвичай перекладається як “кишені Гамана” або “вуха Гамана”).
У 2022 році Пурім святкуватиметься 16-17 березня 5783 року.
Песах або свято Пасхи, нагадує про Вихід єврейського народу з єгипетського полону та 40 річний шлях через пустелю до землі Ханаан. Під час цього свята не їдять хліба або хлібобулочні вироби на заквасці. У 2022 році Пасху святкуватимуть 15-23 квітня, єврейського 5783 року.
Шавуот. Свято, яке відзначає передачу Тори єврейському народу через Мойсея. Християни називають його П’ятидесятницею, тому що згідно з єврейським календарем він святкується через 50 днів після Пасхи. Шавуот у 2022 році святкуватиметься 4-6 червня, єврейського 5783 року.
2.2. Світські традиції
Відзначення Дня Голокосту (27 січня) та депортація євреїв з південної Буковини до Придністров’я (9 жовтня) почали відзначати після 1990 року. На заходах (переважно наукові конференції та симпозіуми), присвячених цим важливим датам, що проводилися у Фалтічень, Радівцях, Сучаві, Ватра-Дорней, були присутні великі особистості єврейської громади Румунії: Отто Адлер, Ліа Бенджамін, Лівіу Беріш, Олівер Лустіг, Лівіу Ротман, Рафаель Шапіро та Гаррі Куллер.
Казки та легенди
Народні казки євреїв з румунського простору (включаючи тут Румунію, північну Буковину та Республіку Молдова) поділяються на два типи розповіді: маїса (sg. maise, maises) та каскалім (sg. kaskale, kaskalim). За словами письменника, етнолога та історика мистецтва Клауса Стефані (родом з Брашова), maises – це народні перекази з казковим персонажем, тоді як kaskalim мають інший, багатозначний характер: вони розповідають історії про події, які “можливо, мали місце насправді”, а персонажі в таких переказах можуть бути реальними постатями минулого.
Нижче представляємо переказ (а саме maises), задокументований Клаусом Стефані в 1981 році в Радівцях. Опитування, проведене у 2021 році в тамтешній єврейській громаді, показує, що цей переказ був ще відомий респондентам.
Про чоловіка з жадібною дружиною
Колись жив чоловік, і якби не жив, я б не розказував зараз цю маїсу. Так, так, ти все правильно почув – це маїса, а не історія. Це означає, що все неправда або ж правда настільки глибоко закопана, що її неможливо розпізнати. Тому що ця людина існувала, хтось колись навіть казав, що це був гуцул з Віковул-де-Сус, ну той, з ким все це сталося. Хто зна? Але у мене зовсім інша думка: людина, про яку я зараз говорю, не був гуцулом з Віковул-де-Сус, він також не був швабом; він був одним із наших людей, євреєм, бідним євреєм. Наразі це все про людину. Але зараз я розповім кілька речей про нього.
Отже: Колись давно жив чоловік, який був ні розумним, ні дурним, ні лінивим, ні працьовитим, який так прожив свої дні, що ніхто його не брав до уваги. Такі люди існують і про них сказано: він не їв часник, але і з рота не пахне. Або кажуть: Перш ніж вкрасти коня, запитає на це дозвіл. Так, є деякі з них, і серед євреїв. У давнину було повно цих бідних постатей, які не вкрали жодної курки, але і своїх не мав.
У цієї людини не було нічого, крім скромної земляної хатини, кота (його потрібно мати завжди, інакше не позбудешся мишей), прямо за будинком мав маленький город, і, звичайно, він також мав дружину. Але дружина була дуже жадібною. Ось що ми маємо: дружина жадібна, хоче щось схопити і володіти цим, але де взяти ось це “щось”, якщо ніде нічого немає. Одна лише жадібність не приносить багатства, максимум – отруює душу.
Одного разу жінка сказала чоловікові: “Йосія”, тому що так його звали, я забув сказати вам, “Йосю, піди но в ліс і нарубай дров. Лиш коли стемніє, щоб лісник тебе не уздрів. Нема дров ніц. Не можу навіть той суп з кульбаб зварити” (Ці люди були настільки бідними, що в шабат ви навіть човлент не знайшли би, чи нормального газдівського супу, не кажучи вже про рибу чи рагу.
Коли стало вже нормально так темно, Йосія взяв сокиру і пішов у ліс, а оскільки ніч була місячна, він міг добре бачити. Ось як він побачив молодого бука, похиленого після бурі. Ймовірно, той бук все рівно не зміг би вже випрямитися. Він підняв сокиру і хотів вдарити, але почув, як бук тихо сказав: “О, Йосія, добра ти людино, помилуй мене. Я ще молодий і хочу рости і жити. Я з радістю виконаю будь-яке твоє бажання”. Так сказав йому молодий бук.
“Ну що ж” сказав Йосія “тоді тобі нічого не залишається, як наповнити мій сарай дровами. Інакше, я буду змушений тебе зрубати.” І побіг додому.
Коли він зазирнув за свою хатину, в маленький, кривий сарай, той справді був наповнений найкращими дровами, усі порізані, поколоті та складені. Тепер він розповів дружині Шурі, що сталося з ним недавно в лісі.
“Який же ти дурень безпросвітний”, – лаяла його вона і посипала найгіршими словами, – “як ти міг бути таким дурилом? Тобі треба було просити набагато більше, наприклад, нового будинку з черепичним дахом, як ото у Фратеуцах є декілька, де шваби живуть. Давай, бігом до лісу і проси у бука новий будинок”.
Що мені ще сказати? і це бажання було виконано, і він подумав, що тепер його дружина буде задоволена. Але, на жаль, це було не так, тому що незабаром вона почала просити ще щось, а потім ще щось і ще щось, і у неї завжди було бажання, яке бук повинен був виконати.. І мушу сказати, що Йосія навіть почав трохи ображатися на Шуру, тому що вона не давала йому спокою, а її жадібність все зростала.
Тоді одного разу вона сказала: “Нумо, збігай до лісу, Йосю, і попроси бук зробити всіх людей цього села нашими кріпаками; а все їхнє майно щоб стало нашим”.
І коли Йосія стояв перед буком і передавав йому побажання дружини, трохи збентежений – і це слід сказати, тому що він почувався далеко не у своїй тарілці, – як раптом піднявся буревій, як той, що взимку приходить з України. Тоді гілки дерева зігнулися і ляснули його по обличчю, так що він кілька разів вигукнув “Аувей, аувей”. У небі загриміло, і почалася буря. Йосія раптом злякався. Він відчув, що цього разу він забагато просив; і швидко пішовши звідти, побіг до села.
І як ви думаєте, що він побачив у селі?
Там, де був новий і гарний будинок, знову була його маленька, брудна хатина, а дружина присіла перед нею, скиглячи, що все, що вона отримала за такий короткий час, просто вислизнуло з-під її дупи. Все зникло, ніби нічого ніколи й не було! “Йой, йой, йой, Боже мій!” – каявся тепер Йосія. І стояли вони всю ніч, і плакали, і ридали. Це було покаранням за те, що у своїй жадібності вони хотіли зробити інших людей слугами.
Вже наступного ранку Йосія побіг у ліс, щоб вибачитися перед добрим буком і повернути хоча б частину втраченого багатства. Але як би він не шукав бука, він не зміг його знайти.