ВІРМЕНИ ПІВДНЯ БУКОВИНИ
Розселення, демографічна ситуація та організація на території
Згідно достовірним історичним свідченням, вірмени оселилися в Молдові в XIV столітті. У 1401 р. Сучава була резиденцією вірменського єпископа, що належав до Львівської єпархії. Починаючи з 1449 року вірмени тут канонічно підпорядковувалися Константинопольському православному патріархату. Пізніше Штефан Великий (1457-1504) дозволив поселити 10 000 вірменських сімей у Молдові.
У 1646 році в Сучаві проживало 3000 вірмен, які відвідували 4 вірменські церкви. Вірмени на Галичині стали римо-католиками у XVII столітті. Під час правління Георге Дука (1669-1672), той звинуватив вірмен у змові проти себе. Як наслідок, багато вірмен емігрували до Трансільванії, заснувавши міста Арменополіс (Герла) та Елізабетополіс (Думбравень).
Перепис фельдмаршала Румянцева 1774 р. зафіксував проживання 55 місцевих вірменських сімей та 25 іноземних сімей у Сучаві та 7 іноземних вірменських сімей у Чернівцях. За часів австрійського панування (1774-1918 рр.) галицькі вірмени римо-католики починають активніше оселятися на Буковині.
У 1781 році на Буковині було вже 129 вірменських сімей. Через десять років, австрійська влада зафіксувала існування вже 900 вірмен у цій провінції.
З 114 великих землевласників на Буковині у 1875 р. 38 були вірмени-католики та поляки, а 12 – православними вірменами.
У другій половині XIX століття вірмени володіли кількома селами та маєтками на півдні Буковини: Міток, Замка, Шкея, Негостина, Якобешть, Тодірешть, Солонец, Меріцея, Стєжероая, Бреєшть, Слобозія / Мілішеуць, Реусень.
У 1900 р. на Буковині проживало 439 вірмен-католиків та 381 православних вірмен, а в 1910 році, в рік останнього перепису Австрійської Імперії, у провінції проживало 657 вірмен -католиків та 341 вірмен-григоріан.
За даними перепису 1930 року, на Буковині було зафіксовано 234 вірмен-католиків та 139 вірмен-григоріан. Більшість православних вірмени проживали у місті Сучава (92), у той час як більшість вірмен-католиків жили в Чернівцях (84) та у Банилові-на-Черемоші.
У 2002 році в місті Сучава проживало 35 вірмен, кілька десятків вірмен також проживали у місті Чернівці.
Сучавські вірмени мають 4 історичні пам’ятки національного значення, 3 розташовані в місті (церква Св. Симіона, церква Св. Хреста, церква Св. Авксентія – у комплексі монастиря Замча) і 1 поза містом – монастир Hagigadar (“Здійснення бажань”), що знаходиться в селі Булай, комуна Моара (3 км від Сучави).
За словами фахівців, на півдні Буковини існує ряд прізвищ з румунським резонансом, але які буцімто мають вірменське походження: Бленару, Боканець, Ботошан, Ботушан, Чуботар, Кроїтор, Діакон, Гаїне, Хулубей, Поповічь, Сіретян, Тенасе.
Союз Вірмен Румунії (президент Варужан Восґанян), має філію в Сучаві, керівником якої є Іоан Фойт. Вірмени також мають своє видавництво під назвою “Арарат” та однойменну публікацію. Союз Вірмен Румунії має філії в Молдові, Трансільванії та Добруджі.
Звичаї (традиції)
Буковинські вірмени ревно оберігають два типи традицій: релігійні та світські. У межах релігійних традицій(які свято зберігав і популяризував отець Азад Мандалян), виділяються: Різдво; Вартавар; Успіння Діви Марії.
2.1. Релігійні звичаї (традиції)
Різдво
Його завжди святкують за старим стилем, 7 січня. Після тижня посту, на Різдво, з церкви приносять свічки, рівних кількості членів сім’ї, і готують традиційні вірменські страви. Цього ж дня відправляється спеціальна літургія для душ померлих, яка називається Літургією для спокою душ.
Вартавар (Преображення)
Зазвичай святкують на 7-му тижні після П’ятидесятниці. Цьому святу передує 7-денний піст. Традиційно, будинки та церкву рясно прикрашають великою кількістю троянд (варт – троянда), а вірмени окроплюють один одного водою. У 2022 році Вартавар святкуватиметься 24 липня.
Успіння Діви Марії
Святкується православними (за григоріанським календарем) та римо-католиками 15 серпня, однак вірмени завжди відзначають це свято в останню неділю, що передує 15 серпня.
Буковинські вірмени та вірменські паломники з Румунії або діаспори святкують Успіння Пресвятої Богородиці в монастирі Hagigadar.
Монастир відомий тим, що віряни піднімаються до нього на колінах. Також, щоб здійснилися бажання, необхідно на колінах тричі пройтись навколо монастиря.
Після літургії вірменською мовою отця Азада Мандаляна, паломників (не обов’язково лише вірмен) запрошують на дружнє застілля під назвою “хурбан”. З цієї нагоди подають “аганчіабур” – традиційний суп із зелені (зелень перед цим промочують у квасному молоці, а потім висушують). Потім подають пельмені з яловичиною та плов з таким же м’ясом.
2.2. Світські традиції
Вірмени на Буковині та у всьому світі вшановують пам’ять Геноциду вірмен (24 квітня), організованого 15 квітня 1915 р. колишньою Османською Імперією, яка депортувала та вбила більшість вірмен на своїй території.
Казки та приказки
Пропонуємо вашій увазі деякі зразки приказок та вірменську розповідь, які були поширені на Буковині ще з початку 19 століття.
Мудра людина як сонце – кожне слово сонце народжує. Дурна людина як змія – завжди людину ранить;
Старі люди кажуть: яка користь чорному від мила і дурному від поради?;
Краще з достойним каміння носити, ніж з дурнем за столом сидіти;
“Солодкий” язик змію з нори витягне, а злий язик ту же змію може вбити;
Багато слухай, мало говори.
Гнів – це не добре
Один мандрівник багато подорожував і одного разу зупинився у будинка, де перед ним вийшла маленька дівчинка. Мандрівник сів на стілець і трохи поговорив з дівчинкою про те, що він побачив у світі. Мандрівника охопила задуха і залив піт. Дорога була довгою і, як будь-яка довга дорога, втомлювала.
Наш чоловік, не чекаючи, поки втома трохи пройде, попросив дівчинку принести йому склянку води.
Хай розквітне твоє серце! Принеси мені будь ласка склянку холодної води, бо ніяк не можу втамувати свою спрагу.
Принесу, бо ще з давнини так заведено і це буде гарним вчинком.
Хай твоє життя буде гарним і спокійним, добра дівчинко!
Маленька дівчинка, побачивши його таким спраглим і втомленим, взяла глечик і пішла до джерела з найчистішою і холодною водою. Вона швидко повернулась. Потім налила у чашку холодну та чисту воду. Але вона також поклала у чашку трохи пшеничної соломи. Потім подала мандрівнику склянку холодної води з пшеничною соломою.
Мандрівник, побачивши солому, повільно випив воду, щоб солома не потрапила йому у горло. І, випивши, запитав:
Навіщо ти поставила солому у воду?
Я поклала у воду солому, щоб ви не пили дуже швидко, бо так як пройшли довгу дорогу і втомилися, ви можете захворіти. Отримали б запалення легень.
Мандрівник подякував їй за це. Минув час і мандрівник знову прибув, так само втомлений. Цього разу прийшов вже зі своєю дружиною, однак був чомусь засмучений.
Прошу, принеси мені доброї холодної водички.
Зараз принесу.
Дякую тобі від усього серця.
Дівчина взяла глечик і пішла по воду. Цього разу вона зробила інакше: поклала пару реп’яхів у склянку. Мандрівник, оскільки був дуже спраглий, випив воду, але дуже повільно, щоб реп’яхи не потрапили йому до рота.
Чому ти це зробила?
Це секрет!
І в чому полягає цей секрет?
Дивіться, я поставила реп’яхи, щоб ви повільно випили воду і гнів ваш пройшов. Гнів – як реп’яхи і отрута, шкодять людині. У світі ніде не потрібен гнів, лише любов і мир потрібні.