Вірмени почали прибувати на нинішню територію Буковини у XI-XIII століттях, взаємодіючи з місцевими жителями як успішні торговці в євразійській зоні. Протягом наступних століть купці створювали різні склади для товарів на Буковині, з часом вони приходили з родиною чи друзями і залишалися тут. Буковина була привабливою для вірмен через її економічні та релігійні свободи. Вірменські купці згадуються також у грамоті молдовського володаря Олександра Доброго від 4 жовтня 1408 р., де вперше задокументована і назва міста Чернівці.

Після 1774 року вірмени отримали особливий статус, маючи сприятливі умови як для господарської діяльності, так і для збереження конфесійної та мовної ідентичності на території Австрійської імперії. У 1820 р. в Чернівцях проживало 30 вірменських сімей. 9 жовтня 1875 р. з’явилася Вірменська католицька церква “Святі апостоли Петро і Павло”, яка стала культурно-духовним центром вірмен.

У 1998 році, за рішенням Чернівецької обласної ради, вірменська релігійна громада отримала окремий статус, а богослужіння повернулося до рідного дому, у Вірменську церкву. Це була велика подія для вірменської громади після тривалого періоду комуністичного режиму. Окрім церкви у Чернівцях, існує недільна школа, де близько 20 дітей вивчають вірменську мову та елементи вірменської культури.

Молоді вірмени також розпочали процес створення студентської організації. Вірменська спільнота не велика і налічує близько 300-500 осіб, серед яких близько 60 активних членів спільноти, які визнають свою ідентичність та беруть участь у культурних заходах. Незважаючи на таку невелику кількість осіб, вірменська громада має цінну нематеріальну культурну спадщину, яка заслуговує на популяризацію та вивчення.

Перший мер Чернівців, у контексті надання місту статусу самоврядної одиниці, був етнічним вірменом – Якоб фон Петрович. У цей період місто пережило економічне відродження. Петрович народився у 1815 р. Усе своє життя він присвятив місту Чернівці, а також етнічній спільноті, яку він представляв.

Завдяки старанням мера Петровича Чернівцям вдалося подолати голод 1864-1865 рр., епідемію тифу та холери 1866 р. У Чернівцях збереглися різні легенди та розповіді про невтомного мера, який зробив усе можливе, щоб врятувати життя чернівчан. Мер створив сучасну, як на той час, систему протиепідемічного-; та протипожежного захисту, облаштування вулиць Чернівців. Цей етнічний вірмен, перший мер самоврядних Чернівців, був удостоєний орденом третього ступеня Королівської Корони.

Помер 2 листопада 1869 р. у місті Чернівці. Бюст вірменського мера встановлено на вулиці Руській у старій частині буковинського міста, а його портрет розміщено у сесійній залі Чернівецької міської ради. Життєва модель та політична діяльність Якоба фон Петровича гідна наслідування і має бути прикладом для сьогоднішніх лідерів. Біля пам’ятника фон Петровича збираються представники вірменської громади Чернівців, а також представники місцевої влади, щоб зберегти пам’ять чернівчан про мера з великим серцем.

Також у Чернівцях проходить конференція, присвячена Якобу фон Петровичу – “Історичний портрет. Яків фон Петрович: «батько міста» Чернівців з вірменським коріння”. Варто згадати, що завдяки фон Петровичу в Чернівцях була побудована Вірменська церква. Він викупив за власні гроші земельну ділянку в центрі Чернівців та заснував комітет зі збору коштів на будівництво церкви. Будівля була спроектована Йозефом Главкою, чеським архітектором, якому також належить архітектурний проект Резиденції митрополитів Буковини та Далмації.

Стрітення Господнє – одне з фіксованих свят Вірменської Церкви і святкується через сорок днів після Різдва. Стрітення Господнє означає “Прийти назустріч Господу” або “Вийти перед Господом”, а його послання – це заклик вийти назустріч Господу.

Свято Стрітення Господнього – одне з тих свят, у які віруючі, виходячи з церкви, проводять урочистості крізь призму власних звичаїв. Численні звичаї та традиції зі Старого Завіту та дохристиянської ери були перетворені приходом Христа у світ, набувши християнських значень. Одним із таких звичаїв є вогонь у день Стрітення Господнього. Стародавні народи надавали великого значення вогню, приписуючи йому очищаючу силу. За християнським звичаєм, напередодні цього свята вогонь розпалюють на подвір’ї церкви та у дворах будинків віруючих. Спочатку новоспечені молодята, а потім їх родичі та сусіди стрибають через багаття. Вважалося, що стрибання через вогонь відганяє хвороби, невдачі та все інше погане.

Однак вогонь на свято Стрітення Господнього має інше значення. Якщо в язичницький період запалення вогню, перестрибування через нього та популярний звичай танцювати навколо нього були частиною ритуалу поклоніння вогню як божеству, то в християнський період ці прояви надають вогню якості Божого творіння, його присвячують Богу. Вірмени вважають, що вогонь має якості очищення, освячення та надання сил. Це розглядається як якість Святого Духа і символізує присутність Бога. Тому вогонь під час свята Стрітення Господнього увійшло до звичаїв Вірменської Церкви, ймовірно, враховуючи його біблійне значення.

У Чернівцях Стрітення Господнє має також місцеве значення. Священик зустрічає всі новостворені пари – мається на увазі молодят, які нещодавно створили нову сім’ю. Молодята стрибають через багаття, щоб залишити все зло позаду і увійти очищеними у шлюб. Цей звичай також відіграє роль соціалізації та контакту між членами невеликої спільноти.

Поряд зі стрибками через вогонь, ще одним традиційним процесом очищення тіла та душі вірмен є поливання водою. Якщо вогонь очищає, то вода, за вірменськими віруваннями, приносить добробут. Поливання водою – це традиція, збережена вірменами у всьому світі. Вірмени танцюють і поливають один-одного водою щороку на початку серпня чи липня – звичай, який існує тисячі років. Так вірмени в минулому дякували богині за врожай. Влітку вони поливалися водою і, таким чином, дякували богині за допомогу і просили її допомогти їм зібрати багатий урожай наприкінці року. Поливання водою зберігається як звичай на півночі Буковини, але він набув християнського значення.

На Вартавар, еквівалента свята Преображення Господнього, після проповіді слідує окроплення водою. Вірмени визнають, що ця народна традиція існувала до прийняття християнства вірменським народом, але після того як вірмени стали християнами патріарх зберіг старі звичаї. Отці вірменської церкви пов’язали християнські свята зі старими, змінивши їх значення. Таким чином, у випадку цього звичаю, з’явилося християнськее трактування очищення та процвітання.

Найкраще збережені зразки фольклору – це народні пісні, які виконуються або на якихось подіях та святах у житті громади чи в процесі навчання дітей, або просто для задоволення. Найпопулярніший жанр у народній літературі – це казки. Буковинські вірмени зберегли багато місцевих прислів’їв, деякі з яких є наслідком міжкультурної взаємодії.

Вірменські матері заколисують своїх дітей піснями, які залежать від місцевості, виховання матері та обставин. Ось одна з таких колискових:
“Спи, мій маленький, заплющ очі,
Нехай заснуть очі твої охрещені,
Дитино моя, ось вона і засинає.
Золотий хрест на шиї,
Вбереже тебе, священик прив’язав його тобі.
Я вчепила тобі сині намистинки,
Щоб не зурочили, не плач, спи!
Щодня твоя мати,
Невиспана, стежить за твоєю колискою.
Я колишу тебе, щоб ти спав і ріс,
Не порань моє серце своїм плачем,
Ти спи, щоб і я поспала,
Пресвята Богородице, дай заснути моїй дитині!”

Вірменські прислів’я користуються великим попитом на півночі Буковини як джерело мудрості. Ось деякі з них: “Мудра людина як сонце – кожне слово сонце народжує. Дурна людина як змія – завжди людину ранить”, “Є люди, які вартують як тисяча, а є люди, які не варті жодної. Той хто вартує тисячу, перед лицем дурня буде ніким”, “Не чини беззаконня, бо відплату візьмеш у Всевишнього”, “Старі люди кажуть: яка користь чорному від мила і дурному від поради?”, “Той хто віддалений від очей і серце холодне має”, “Злодій у злодія щось там украв, Бога цей вчинок неабияк здивував”, “Тобі кажу, донько! А ти слухай, невістко!”, “Краще з достойним каміння носити, ніж з дурнем за столом сидіти”, “Краще вже щось несправне мати, аніж нічого їсти в хаті”, “Солодкий язик змію з нори витягне, а злий язик ту же змію може вбити”, “Цілий рік хвилюватись, щоб за годину зробити”, “Дай матері похвалити свою доньку”, “Три дні королем в палаці, сорок років – прислугою в хаті”, “Кожен любить того, що на нього схожий”, “Собака, довго гавкаючи, вовків накликає”.

Вірменські історії, легенди та прислів’я тісно пов’язані з християнською мораллю. Переможець битв між добром і злом завжди добрий, а невинних завжди підтримує Бог. Прикладом може служити міф “Бог не дає невинним загинути”:

“Багато років тому жила бідна, ні в чому не винна дівчина, яка була дуже красивою і завжди привертала увагу споглядачів. Поруч жив граф, який все своє життя провів у розбещеності. Цей граф поклав око на дівчину, яка жила в хатині, і одна заробляла собі на хліб у поті чола. Її єдиним супутником була вівчарка, яка ревно захищав свою господарку.

Одного разу дівчина пішла збирати полуницю. Граф дізнався про це і пробрався іншою дорогою, щоб потурбувати її. Таким чином, він опинився віч на віч з дівчиною і міцно обійняв її, шепнувши на вухо солодкі слова. Крики дівчини почула вівчарка, яка стрибнула графу на спину і почала розривати його. Він відпустив перелякану дівчину і та пішла додому.

Водночас у полі працювало багато людей, які побачили як дівчина та собака поспішають додому. Вони знайшли графа мертвим і оголосили, що вбивцею була дівчина. Через її красу дівчині заздрили і тепер ті, хто її ненавидів, привели її до суду. Суд вирішив засудити до смертної кари. Дівчина, плачучи, заявила, що граф, який йшов за нею, був убитий собакою. Оскільки вона сказала правду, дівчину звільнили і нагородили”.

Вірмени, які відвідують Вірменську церкву у Чернівцях, мають свята, подібні до православних. Основні свята – Великдень та Різдво. У великодній кошик, вірмени обов’язково кладуть червоне яйце, яке символізує кров, пролиту Ісусом Христом. Вони також кладуть в кошик зелень, яка символізує нове життя. У цей великодній кошик вірмени кладуть рибу та вино. Цей напій вважається кров’ю Христа. На більшість християнських свят, а також у родині п’ють саме вино.

Коли вірмен помирає, родичі, знайомі та сусіди збираються в будинку покійного, щоб заспокоїти його сім’ю. Сім’я постійно оплакує покійника. Раніше, родина могла оплатити плакальниць, які мали на меті оплакати мертвих, поки він був виставлений у будинку та провести його до могили.

В труну кладуть восковий хрест, а поверх нього – срібну монету. Коли всі будуть готові до похорону, труну виносять з дому. Священик йде перед натовпом. Всі йдуть до церкви, де поховають покійника, а потім на цвинтар. У минулому, по дорозі до церкви та на кладовище, покійного оплакували плакальниці, матір або свекруха.

Ось імпровізація плакальниці, поруч із труною молодика, описана дослідником Дімітрієм Даном у книзі “Буковинські етноси”:
“Твій син не помер, не помер,
Він зійшов у сад, в долину,
Він зібрав троянди і собі поклав  на голову,
Від їх запаху він заснув!”

Після похорону всі повертаються разом зі священиком до будинку покійного, щоб морально підтримати сім’ю. Потім усі сідають за стіл і роздають милостиню бідним. Зазвичай у понеділок не прийнято хоронити вірмен, оскільки вважається, що протягом тижня відбуватиметься одне або кілька поховань.

Лаваш – традиційний вірменський хліб, відомий і в Чернівецькій області.

            Інгредієнти: 500 гр. борошна, 300 мл. води, 2 чайні ложки сухих дріжджів, 3 столові ложки оливкової олії, 2 чайні ложки солі.

            Спосіб приготування: змішати борошно, дріжджі та сіль. Змішайте воду і масло. Можна використовувати міксер або змішувати вручну протягом 5-10 хвилин. Тісто має стати гладким і еластичним, трохи вологим. Змастіть каструлю олією, викладіть тісто. Накрийте і залиште на півтори години. У печі розводять вогонь. Від тіста відламайте шматочок розміром з мандарин. На шматок паперу для випічки посипати борошно, розкачати тісто качалкою як можна тонше, макс. 2 мм. товщиною як аркуш паперу. Помістіть у деко, поставте в духовку на 90 секунд. Потім складіть і накрийте кришкою. Можна вживати відразу після охолодження.

Вірменський шашлик дуже смачний, будучи традиційною стравою вірмен. Покладіть баранячі відбивні в маринад на ніч перед приготуванням.

Інгредієнти: 8 баранячих відбивних. Для маринаду: 1/2 цибулини (нарізаної), 1/4 скл. /60 мл. петрушки (подрібнена), 30 мл. рослинного масла, 20 мл. томатної пасти, 2-3 зубчики часнику, 1/2 чайної ложки кмину, 1 чайна ложка паприки, 1 чайна ложка морської солі, 1/2 чайної ложки чорного перцю, 1/2 чайної ложки червоного перцю, 1/4 чайної ложки мандаринового порошку.

Спосіб приготування: Всі інгредієнти необхідно подрібнити і змішати. Кухонний комбайн також можна використовувати до отримання пюре або іншої однорідної маси. Покладіть нарізані баранячі відбивні в пластиковий пакет, який можна закривати. Залийте маринадом верхню частину герметизуючого пакета та поставте в холодильник на 12-24 години.
Розігрійте гриль. Вийміть відбивну з пакета і покладіть на решітку. Готуйте на середньому-сильному вогні по 5-7 хвилин з кожного боку, залежно від товщини. Потім зніміть з вогню та прикрасьте невеликою кількістю петрушки. Подавати з рисовим пловом.